Класно, коли є талановиті люди. Їх можна легко розпізнати – вони завжди прості. Влітку цього року я подавався на «Taking the stage», конкурс для режисерів від Британської ради, і мені мала знадобитися оригінальна і крута музика для сценічної заявки. Колишній викладач з інституту не відмовив у допомозі, витратив свій час та енергоресурс, тому немає сенсу приховувати, що це інтерв’ю з ним – своєрідний хабар. Але оскільки корупція – явище тотальної потворності і має засуджуватися всюди та завжди, зазначу: якби навіть не хотів віддячити Ігорю Анатолійовичу, все одно домовився би з ним поговорити, хіба що не так швидко його кандидатура прийшла б на думку. Але неодмінно прийшла б.
Тому що: пишу на днях, мовляв, ви не проти дати інтерв’ю? – а йому, треба сказати, властиве певне марнославство (проте хто без недоліків?) – тож він відповідає: я, типу, за, але я нудний. Ну-ну. Голова спілки композиторів Харківщини, тільки в театрі автор музики до понад 100 вистав, самотужки вивчив англійську і накупився техніки – для того, щоб працювати з більшим ККД, аутентичний інтелектуал і інтелігент, хоча зовнішність з цими поняттями дуженько контрастує і видає в ньому бійця, звідси й улюблена книга – не якогось там рафінованого морально нестійкого екзистенціаліста чи представника депресивно-плаксивої демагогії на сотнях сторінок, що так властиво золотим, срібним, алюмінієвим класикам літератури нашого, але хто тому, скажіть, дуже радий, східного сусіда – а «Швейк». Людина з позицією: громадянською, художньою. Якісний композитор, котрий, за власними словами, щоденно сумнівається чи є в нього хист. Митець без крихти самозамилування. Ану дивіться далі, чи буде вам нудно.
Про навчання
Я двічі закінчив нашу консерваторію – у 1985-му як піаніст, в 1990-му як композитор, після цього був направлений в асистентуру у Пітер, а звідти – на курси в Польщу та в Американську консерваторію у Фонтенбло, Франція. На початку 90-х це було реально, хоча з Харкова грець би хто направив, звісно. Чи дало це щось для досвіду? Фонтенбло – це резиденція французьких королів, в якій організовано навчання, там серйозні люди. Я тоді зрозумів, які в наших серйозні міни при поганій грі. А всі ті, хто справжні – дуже прості.
Совок чи незалежна країна?
Однозначно незалежна. При всіх багатьох мінусах.
Про власну зовнішність
Маю вигляд не класично інтелігентний. Радше походжу на бандита чи якогось полковника. Це тому, що я за національністю напів-українець, напів-марієць, фіно-угорська група народів. Моя мати з півночі, де батько з нею і познайомився. Також, на відміну від, наприклад, свого батька, я служив в армії, у Тбілісі. Теж вплинуло на особистість. В нас там була власна рок-група, а вечорами я ходив по театрах. В армії мені вдалося неможливе – зробитися завідувачем складом. Це був перший випадок, коли українець потіснив на даному посту вірменина, представника національності, зазвичай типової для тієї посади.
Про батька
Мій тато, Анатолій Гайденко, також композитор. Взагалі, саме композитором я не хотів бути. Розумієш, в цьому складність бути дитиною творчої людини. Він бажає тобі добра і робить якісь рухи, аби тобі було краще, але зовсім не факт, що саме так і станеться. Я думаю, що, не виключено, навіть можна більшого добитися у житті, якщо тобі не допомагають. Без додаткових підпор, коли доводиться починати зовсім з низів. Я-от свою професію не обирав. Є певна образа на нього. Та що там, я взагалі не композитор!
Про власну міні-студію
Зараз майже всі композитори студійні. Тобто, щоб ти міг працювати, повинен мати власну апаратуру, професійний софт. Я для цього вивчив англійську, купив пульт, обладнання, ліцензійні програми, що, можна здогадатися, недешево. Cubase – програма в якій пишуть всі композитори, коштує 600 євро. Потім помітив, що наявність техніки впливає на мене, я інакше б це зробив, якби її не було. Тобто це феномен – пристрій впливає не лише на спосіб, але й творчий почерк. Якби писав суто олівцем у нотному зошиті, на виході було б дещо інше. Вважаю, це цікавий момент. А взагалі зараз майже всі композитори мусять так працювати.
У фінів 60% академічної музики, яку ви можете почути в їхніх філармоніях – сучасна, і тільки решта це Бетховен, Бах, Моцарт… В нас сучасна академічна існує, але ніхто в ній не зацікавлений. Держава за це не платить. А оркестрам не вигідно пропагувати менш відомі імена. От і будемо котитися на одному й тому ж, поки щось не змінять законодавчо. Оскільки я ще й науковець, маю степінь доцента і кандидата мистецтвознавства, повинен час від часу публікувати роботи. Пишу про свій досвід, про те як працює студійний композитор, про вплив техніки на людину, маю працю про числа Фібоначчі в музиці.
Про театр ім. Афанасьєва
На мою думку, там диктатура цієї жіночки – худрука.
Про критику
До критики ставлюся спокійно. Є негідники, які завжди пишуть гидоту, на таких не звертаю уваги.
Про роботу, достойну найбільшої гордості
Мені найбільше подобається писати для театру. Як я вже сказав, сучасна оркестрова музика на хрін нікому не потрібна, а отже добитися реального фідбеку можна через глядачів театру. Взагалі, я не дружу з композиторами, а дружу з режисерами.
Про власну педагогічну діяльність
Я не дуже хороший викладач. Щоб бути хорошим, треба мати свою методику, старатися плекати з дітей щось путнє. У мене є відверто слабкі курси, а є й зовсім непогані студенти. І вони чогось досягають у житті. Думаю, в тих плодах щось і від мене.
Про нинішню ситуацію в театральному і композиторському середовищі Харкова
Багато понтів за відсутності результатів. Втім, життя таки існує. В композиторів замовлень немає.
Про звільнення з консерваторії
Там путінські часи. Коли мій батько за радянщини був простим членом спілки композиторів, він мав можливість її коштом об‘їздити півсвіту. То була серйозна годівниця. Я нині – голова спілки і не можу нічого. Один з моїх попередників переніс місце засідань спілки з окремого приміщення у консерваторію, бо був тоді ректором. Коли я викладав у ХНУМ ім.І.Котляревського, в мене були проблеми з тим, щоб зібратися на виділеній для цього території на 3-му поверсі в головному корпусі. Ректор Тетяна Вєркіна постійно зазіхала на цю площу. Мені «випадково» вимикали світло. Одного разу вони зібрали групу студентів і привели на засідання, ті почали плакатися, мовляв, їм ніде займатися. Але ж консерваторія здає в оренду площі під відомий магазин солодощів, під ювелірку! Гроші заробляти губа не дура. Я їх вигнав, на що мені зробили догану, мовляв, викладач повів себе неетично. Я сказав, що у той момент я був у статусі не викладача, а голови спілки композиторів, чого я мав їх пускати? Потім зі мною не продовжили контракт. Просто. Сьогодні я не можу потрапити на територію спілки. Студенти підписалися – з них формують щурів.
Про найкраще місце де бував
Я був у кількох країнах Європи, цим літом у Греції – і стало зрозуміло, чому саме там стартувала західна цивілізація. А взагалі, коли десь буваю, думаю – чого в нас так кепсько? Бо люди живуть головою у совку. Чекають, що їм впаде манна небесна. А американські студенти у Фонтенбло нічого не чекали. Вони всі точно знали, хто що бажає від життя.
Про харківську музику
Я не слідкую за нею, не прислухаюся. Композитор прислухається до того, що в нього відбувається всередині. Втім, я брав участь у створенні найрізноманітнішої музики – і хорової, і для суто музичних інструментів, і якоїсь попси. Одного разу я допомагав блек-метал гурту «Nocturnal Mortum», той альбом вони записували у США. А взагалі музика – це ніщо. Не слід жити звуком, він того не вартий. Мені просто цікаво це технічно, копирсатися у всьому цьому. Ладнати дещо з цеглинок. Я он так і кавницю собі поладнав.
Хор AMADEUS-CAROL, композитор Ігор Гайденко ( Igor Haidenko)
Автор: Тимофій Бінюков
Фотографиня: Анна Кобец
Читати оригінал тексту
Медіа-проєкт Read.Me 